Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Браво, Василю!
Така досконала поезія, так легко читається, нічого зайвого, можна сказати, жодного слова зайвого! Не тільки Пушкін сонетами романи писав, от і пан Василь видав поему!
Єдине, що мені здалося, як простому читачеві, що укорочені рядки нічим не оправдвані, як на мій погляд, адже це сонет, строга форма поезії… Нижче даю ті рядки і варіанти:
а) "І прийде день тобі рождать." – " І прийде день тобі Його рождать.";
б) "Щоб вічно царювать." – " Щоб вічно в цілім світі царювать.";
в) "Спасенний я, від смерті втік!" – " Спасенний я, від смерті духу втік!";
г) "Як доказ вдячності повік." – "Як щирий доказ вдячності повік."
Микола Калінін
2011-08-15 14:37:50
Ну, я там трохи не точно дав :((
У вірші було "І прийде день ЙОГО рождать." – " І прийде день тобі Його рождать.";
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.